НОВИНИ‎ > ‎

Новий ГПК не здатен забезпечити ефективне правосуддя в економіці

опубліковано 27 квіт. 2017 р., 08:11 Маріна Власюк
Внаслідок прийняття змін може не тільки припинитись діяльність Вищого господарського суду, а й зникнути звичний господарський процес.

Внесений до парламенту проект Господарського процесуального кодексу ламає відпрацьований десятиріччями процесуальний порядок, який позитивно оцінюється юристами за простоту, гнучкість і відносну безпроблемність. Те, що пропонується замість нього, викликає величезну кількість запитань. Серед проблем проекту, які привертають увагу, — громіздкість формулювань, невизначеність деяких понять, а також встановлення радянської моделі судочинства.

Трикратний нормативний масив

У «топку» реформування кидається компактний і гнучкий процесуальний кодекс, що забезпечував найкращі показники судочинства навіть у напівзруйнованій судовій системі, дозволяв, попри всі проблеми судової влади і держави в цілому, розглядати складні господарські спори з дотриманням процесуальних строків.

Вже той факт, що обсяг нового кодексу пропонується збільшити втричі, не може не насторожувати. Особливо на тлі того, що всі спроби детальних регламентацій суспільних відносин у законах ще ніколи не приводили до дієвих зрушень у бік порядку, а реальних проблем у застосуванні кодексу сьогодні не так багато. Серед останніх можна назвати: необхідність чіткішого розмежування юрисдикцій; запобігання зловживанням процесуальними правами; вдосконалення процедур зустрічного забезпечення позову; новація органів оскарження у зв’язку зі створенням Верховного Суду і деякі інші.

Натомість отримуємо масивний нормативний акт, унесений до парламенту без публічного обговорення, без прозорих концептуальних розробок і врахування думки науковців з господарського процесу.

Зокрема, складно знайти обґрунтування концепції реформування господарського процесуального законодавства, де його розробники сформулювали б і відстояли в дискусії, які конкретно норми чинного ГПК їх не влаштовують, як саме нові інститути дозволять господарському процесу бути ефективнішим, в чому має полягати відмінність спеціалізованого процесу від загального.

При вивченні проекту ГПК впадає в очі зайва деталізація, текстуальна багатозначність. З’явилися нові різночитання там, де їх не було, і суперечності багатьох процесуальних новел.

У цьому контексті проект кодексу виглядає черговим «дітищем» політики нормативної інфляції, яка, подолавши небагато проблем, створює безліч нових, обтяжує людину бюрократичними процедурами, при яких правомірна поведінка є винятком, а економічний сенс закону втрачається в ідеальних правових конструкціях.

Проблемні новели

Передусім далекими від визначеності виявилися положення про юрисдикцію господарських судів (ст.21 проекту). Громіздкість формулювань, нечіткість деяких понять, таких як «похідність» одних відносин від інших, численні винятки із загальних правил неминуче призведуть до неоднакового правозастосування й продовження конкуренції юрисдикцій.

Сумнівна сучасність проекту ГПК виявляється в тому, що в ньому повною мірою збережена радянська модель судочинства, коли суд зобов’язаний установлювати об’єктивну істину в справі. Про це свідчить така підстава для оскарження будь-якого рішення господарського суду, як неповне встановлення обставин, що мають значення для справи (ст.278 проекту). При цьому з компетенції госпсуду виключаються функції щодо збирання доказів і встановлення цих самих обставин. Формально обмежуються навіть права зацікавлених сторін на надання доказів, зокрема у зв’язку з пропуском строків, недолученням до позовної заяви тощо. Тобто учасники процесу і суд обмежуються в доведенні, але існує можливість оскарження рішення суду у зв’язку з невстановленням фактів.

Це не тільки глибоко суперечливо, а й анахронічно. Адже давно в юридичній літературі доведено, що принцип абсолютної істини є неприйнятним для цивілізованого правосуддя, тим більше для професійного господарського процесу, де кожна зі сторін зобов’язана довести існування обставин, на які вона посилається на обґрунтування своїх вимог.

Впровадження показань свідків у господарському процесі, спірне саме по собі, порушує процесуальні основи цього інституту. Мова йде про те, що інститут свідка неприродним чином модифікований під бажання розробників проекту ГПК «спростити» господарський процес. Проте спрощення не може здійснюватися за рахунок базових принципів безпосередності та об’єктивності судового процесу. Зокрема, пропонована процедура оформлення заяви свідка в нотаріальному порядку, без участі обох сторін, має чимало недоліків.

У цивілізованих країнах, де передбачена можливість подібного афідевіту, механізм отримання показань свідка поза судовим слуханням застосовується тільки у випадках, коли свідка неможливо викликати в судове засідання. А також коли при отриманні афідевіту свідка присутні обидві сторони, реалізуються права на формулювання запитань свідкові, фіксацію порушень процедури, що впливає на правдивість показань, тощо. У проекті ГПК немає жодної з відповідних гарантій, а процедура розрахована тільки на показання «зацікавлених» осіб.

Застереження в проекті щодо того, що на підставі показань свідків не можуть установлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах, явно недостатньо для запобігання використанню свідків для затягування розгляду справ і маніпулювання доказовою базою недобросовісними учасниками процесу. Адже заяви свідків, отримані в незмагальний спосіб, без усяких обмежень долучатимуться стороною до позовних та інших заяв з перекручуванням фактів під «продиктовані» свідкові дані.

Вся глибина шкоди від деталізації та непродуманої модифікації процесуальних інститутів виявляється при вивченні, наприклад, статусу такого учасника госппроцесу, як перекладач. У чинному кодексі ця особа згадується двічі, але практиці не відомі випадки, коли виникали б питання із залученням таких осіб або перекладом документів. Адже сьогодні суддя визначає порядок ведення судового засідання в конкретній справі й успішно вирішує питання щодо сприяння сторонам у перекладі документів або залученні перекладача.

У проекті ГПК цьому інституту пропонується присвятити об’ємні статті. При цьому модифікація правового статусу перекладача призвела до того, що про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад або (увага!) відмову від нього особі повідомляють в ухвалі суду, без присяги, яку складає перекладач у цивільному процесі згідно з проектом ЦПК. Враховуючи, що перекладачем у проекті ГПК визнається будь-яка особа, котра володіє відповідною мовою, стає можливим абсурдне примушення приватної особи до виконання суспільного обов’язку шляхом судового повідомлення. Хоча, за логікою господарського процесу, зацікавлена сторона повинна забезпечити явку перекладача економічними, а не примусовими заходами. Кримінальна відповідальність за завідомо неправильний переклад може наставати тільки після складення присяги. При цьому кримінальна відповідальність за відмову від перекладу взагалі є радянським атавізмом.

Невикористаний потенціал

Попри передбачену в ст.124 Конституції можливість закріплення у законі обов’язкового досудового порядку врегулювання спорів, проект ГПК не деталізує цієї норми (наприклад, для спорів з приводу перевезення вантажів, розірвання або зміни договору, застосування санкцій тощо, що є гостро необхідним), а обходиться лише бланкетним відсиланням до можливості встановлення такого обов’язку в іншому законі (ст.20 проекту). При цьому недотримання досудового порядку врегулювання спору, передбаченого в договорі, взагалі не згадується серед підстав повернення позовної заяви (ст.175). Таким чином, проект ГПК лише декларує, але не встановлює актуальних процедур досудового врегулювання.

Недосконалість проекту ГПК можна чітко простежити у вимозі щодо ведення всіх судових справ у електронному вигляді.

Тут слід чекати серйозних проблем правореалізації. Адже численні труднощі з електронним декларуванням продемонстрували неготовність технічної сторони переведення державних справ у електронну форму. Більше того, виникають питання про те, як суддям працювати з електронними справами, хто нестиме відповідальність за збої в електронних справах і втрату (підробку) відповідних даних?!

Пропонована форма електронного документообігу не тільки не відпрацьована в експериментальному порядку, а й за своєю суттю не може вважатись абсолютно зручною для переважної більшості людей. Очевидними видаються значні витрати судів на друк документів електронної справи для внутрішнього користування, затримки в слуханнях справ через збої системи і низьку якість переведення документів у електронну форму, складнощі попередньої оцінки достовірності доказів тощо. Впровадження електронного правосуддя вимагає планомірного і поступального розвитку.

Недостатньо якісно вирішені в кодексі питання арешту суден. Узяти, наприклад, норму ст.152 про те, що заява про арешт судна не супроводжується документами, які підтверджують наявність морської вимоги. Тобто суду пропонується повірити на слово заявникові й без участі сторін накласти арешт на майно однієї особи лише на підставі простої заяви іншої особи, що є непропорційним.

Те саме можна сказати про медіації із залученням суддів господарських судів. Мало того що з великим сумнівом можна поставитися до ефективності судової медіації в економічних конфліктах, де професійний супровід бізнесу передбачає стадію мирового врегулювання, а сподівання на медіаційні здібності суддів у «бізнес-середовищі» виглядають явно перебільшеними. Так ще й не передбачається можливість залучення зовнішніх професійних медіаторів, які для сфери бізнесу є гостро необхідними.

Також планується запровадити інститути, які за багато років існування в інших процесах не довели своєї ефективності. Мова йде про наказне провадження, яке є малорезультативним, але процесуально витратним у цивільному процесі.

В цілому проект ГПК більше схожий на підручник права, ніж на документ, який можна застосовувати на практиці.

Складається враження, що розробники проекту внесли його тільки для того, щоб після вступу в силу кодексу в суспільстві виникло питання про те, навіщо взагалі потрібний такий спеціалізований процес? Адже він не тільки не дозволяє оперативно розглядати справи, а й уможливлює істотні порушення принципів змагальності та неупередженості процесуального порядку?!

Не нашкодь... економіці!

Проект ГПК ламає простоту, оперативність і зрозумілість спеціалізованого судочинства на догоду неапробованим правовим конструкціям.

Під удар від такого впровадження потрапляє вся економіка, для якої господарські суди є юрисдикційним інфраструктурним елементом і останнім рубежем, що захищає суб’єктів господарювання від рейдерського переділу власності й правового хаосу.

Слід визнати, що проблеми правосуддя в країні існують не через погані процесуальні кодекси, а тому, що не забезпечується незалежність судової влади, процвітає корупція, а правова нестабільність руйнує останні основи порядку.

У таких умовах розумно було б зупинити еклектичний експеримент над найбільш дієвим сьогодні судовим порядком. Спочатку потрібно створити щось ефективне в інших юрисдикціях, щоб говорити про користь уніфікації та руйнування реально працюючої процедури!

Ось чому зміни до ГПК на цьому етапі його проектної готовності (точніше — неготовності) доцільно звузити мало не до двох фраз, замінивши в чинному кодексі слова «Вищий господарський суд України» на «Касаційний господарський суд», а слова «Верховний Суд України» на «Велика палата Верховного Суду». Це дозволить ВС почати свою роботу, а фахівцям — детально опрацювати напрями реформування господарського процесу на основі спрощеної моделі економічного правосуддя, з дотриманням базових процесуальних принципів, і всебічного обговорення серед учених, суддів господарських судів і бізнес-юристів.
Comments